Жахіття.

Пам'ятаю, за давніх часів, ще в серпні цього року подивився я фільм Судна ніч. Він мені страшенно сподобався. Хоча й було то вранці, після кіносеансу, який я собі влаштував, я навіть трохи боявся вийти на вулицю. Сама кінокартина просто неймовірна. Я ледве не захлинався від захвату - у ту ж мить написав Артемові свої враження й наполегливо йому рекомендував якнайскоріше теж подивитись цей фільм.

А потім, коли й мій друг зміг оцінити кінострічку, він почав замислюватися над різними дурницями на зразок «а що було б, якби Судну ніч запровадили в Росії [особливо, в Александрові]». На цей рахунок мені було страшно й думати. Мене б, напевне, одразу зарізали всі ті, хто дивиться на мене недобрим поглядом (таких, до речі, в місті предостатньо).