Гроші з дерев.

Давно я хотів написати про річ, яка останнім часом займає мої думки. Щодня я бачу або чую "новини" про багатіїв, котрим немає куди дівати свої гроші й котрі пускають їх на різноманітні дурниці.

З одного боку, ніхто не в праві вказувати іншим, як розпоряджатися своїми власними грошима. Кожен будує свій власний добробут у тому розумінні, з яким виріс. Взяти, наприклад, щось з крайнощів: the Kardashians. Цілий світ, мені здається, слідкує за їх життям, подіями та незліченними вечірками, читає мікроблоги членів цього зіркового сімейства і вважає дуже важливим знати, що ж там в них у Лос-Анджелесі коїться. Не мені бути суддею та попрікати їм чимось, адже, вочевидь, я й сам не надто продуктивними для світового суспільства справами займаюся. Але часом я мрію: було б мені солодке життя, якби моя родина мала такий статок. Робив би що заманеться, а найважливіше — не надто непокоївся б про завтрашній день. Для когось це може прозвучати дуже несерйозно: здійснити все важливе наперед у сучасному світі є неймовірною й непомірною розкішшю. Хоча, напевне, так було завжди. Як заробити грошей на комфортне житло, як влаштувати свій побут найзручніше?.. Як не думати про ці повсякденні проблеми? Єдиний шлях — якнайшвидше їх вирішити, а потім вже творити те, до чого є здібності та бажання.

З іншого ж боку, мені, метафорично висловлюючись, серце крається від того, як гроші витрачаються на нікчемні споживацькі радощі. Дорогі годинники, автомобілі? Золоті прибиральні? Гадаю, мені б таке було ні до чого. Єдине, чого я жадаю — спокою й затишку.

Вчора, коли я гуляв чистим полем неподалік Александрова, мій Сергій написав мені: "Классно на природе, когда все продукты цивилизации под рукой". З цим не сперечатимуся, жити на околиці цивілізації приємно лише з благами, нею даними. Але річ не лише у цьому. Найнеприємнішою рисою реальності є обов'язок мати щодня справу з незнайомими людьми, з якими взагалі не надто кортить спілкуватися.

Настільки ж часто, наскільки я бачу світлинки щасливих і багатих діток і матусь в Instagram, я дізнаюся й про інший бік сучасності. Найстрашніше для мене — відстань місць, де валяються в шовкових ковдрах та купаються в діамантах (також абсолютно нічого не роблять і гребуть за це великі гроші), до місць, де люди помирають з голоду та холоду. Інколи вона може бути до жаху маленькою. А здавалося б, варто лише простягнути руку — і допомога близько.

Отже, сам не знаю, навіщо я все це написав. Просто хочу кращого життя ~ й, авжеж, не там, де я знаходжуся наразі.